0 800 308 900 (безкоштовно зі стаціонарних в Україні)

Як ти дізналась про програму Work and Travel?
Дізналася від друзів. Моя подружка Інна, з якою я поїхала, брала участь у програмі минулого року. В неї вже був досвід, тому вона знала, як правильно обрати компанію і все організувати.

Коли ти готувалася до подорожі, чи були проблеми, наприклад, з оформленням документів?
Збиратися я почала ще восени. Дізнавалася деталі у подружки, інших дівчат. Складнощів не було. Раджу готуватися завчасно: до Нового Року дешевші квитки на літак, простіше обрати умови. Агентство влаштовує серію ярмарків вакансій, ми пішли на найперший і там обрали собі роботу: штат, місто, посаду. В наше містечко було лише три місця. Напевно, коли прийдеш навесні, вибір місць буде невеликий, ще й з низькою платнею.
Коли йшла на прийом до посольства, боялася, що запитають щось не те або подивляться не так. Але все було нормально – спитали, як справи, де вчусь та й відпустили без проблем.

Куди саме у США ти обрала подорож?
У штат Нью-Гемпшир, містечко Норз-Конвей у центрі штату. Десь чотири години від Бостона автобусом. Цей регіон США називається Нова Англія.

Хто тебе вмовив поїхати за програмою? Подружка?
Ні, не подружка. Я лише у неї все розпитувала. Коли вона повернулася торік, я давно вже мала намір поїхати. Могла й минулого року вирушити, Але вдома затіяли ремонт. Тож цього річ сказала батькам: "Треба їхати". Для мене, як лінгвіста, важлива практика мови. Коли в університеті – це добре, Але в іншій країні все сприймається зовсім інакше.

Розкажи, що на тебе чекало в США у перші години після прибуття?
Ми летіли довго – 10 годин. Як для першого разу, переліт здався не дуже й тривалим. Коли приземлилися були стомлені, але мали головну задачу–доїхати до нашого містечка. Перед відлетом ми дивилися в інтернеті розклад автобусів та потягів. Обрали оптимальний варіант – автобусом з Нью- Йорка до Бостона, а там до Норз-Конвей.
Зупинка автобуса знаходилась у чайна-тауні в Нью-Йорку. В літаку познайомилися з літнім паном. Він американець, дуже любить Україну. Непогано розмовляє українською. І він нам допоміг. Ми поїхали з ним на автостоянку (біля аеропортів там величезні стоянки), на якій він, виявилось, забув, де залишив машину. Ми дві години ходили з пультом від сигналізації, слухали, чи не відгукнеться де його машина.
Нарешті, знайшли автівку, доїхали до чайна-тауна. Цей пан нас запрошував у гості, коли знов будемо у Нью-Йорку. В його машині були касети „Червона Рута”, Таїсія Повалій. Серйозно! На жаль, ми гарно не попрощалися – наш автобус відправлявся одразу ж, коли ми приїхали.
У Бостоні ми опинилися вже вночі, й змушені були чекати ранку на автовокзалі. Подзвонили нашому координатору Неду, він одразу сказав, що не зможе нас зустріти, але, зрештою, відправив до нас зустрічаючого. У Норз-Конвей ми приїхали о другій дня, нас зустріли та відвезли додому.
Я дивилась в інтернеті про місцеву природу та клімат – набрала собі легеньких речей. А було достатньо прохолодно – гори, північ, тривалі дощі. Американці жартували, що ці дощі ми привезли з собою.

Ти поїхала туди з наміром попрацювати. Якою виявилась твоя робота?
Моя перша робота була за контрактом у „Ред Джекет Маунтін Вью”, курортному комплексі. Це був не просто готель, а курорт зі спа-салоном та іншими послугами. Там був аквапарку ньому ми й працювали. За умовами контракту, я мала бути помічником кухаря. Але коли ми приїхали, наш менеджер Памела повідомила, що на кухні вже є робітники, та призначила нас працювати у самому парку. Це було добре, бо в парку більше спілкування та різноманітніша робота. Я працювала наглядачем у басейні. Обов’язки полягали у тому, що ми приймали гостей на вході. Змінювались кожні півгодини. Потім наступні півгодини ходили парком, відповідали на за- питання гостей, збирали рушники до пральні. Ще півгодини ми сиділи на верхівці гірок, і рятувальник внизу по рації сповіщав, коли можна спускатися наступному відвідувачу. Це була моя перша робота там. Спочатку розклад був нестабільним – працювала і ввечері, і вранці. Коли ж він став більш чітким, працювала вранці. Тоді зрозуміла, що ввечері дома сидіти нема чого. Я пішла містом, заходила у кожне кафе чи магазин, питала, чи є для мене робота. Зайшла у "МакДональдз" і менеджер одразу запропонував заповнити документи. Сказав, що зателефонує і повідомить, коли виходити на роботу. Ми відповіли, що у нас немає телефону, на що він запропонував виходити на роботу одразу наступного дня. Зі мною була дівчина з Кіровограда – Алевтина, ми з нею працювали разом. Мене призначили на касу, її – на drive-through (віконце обслуговування автоводіїв). Згодом я була універсальним працівником – могла працювати на касі, на drive-through, іншій роботі. Лише кухні не торкалась – там свої люди. Робочі години у "МакДональдзі" давали не кожен день, тож я знайшла і третю роботу. Вона займала вранішні години, бо це був ранковий родинний ресторанчик Blueberry Muffin. Працював з сьомої ранку до другої дня. Картопля, яйця, млинці, пироги – більш домашня їжа. Я там працювала бафером – це людина, яка сервірує та прибирає зі столу. Нічого цікавого, але була мовна практика, ми спілкувалися з офіціантками та клієнтами. Оплата була найменша – усього $6,50 за годину, при тому, що у "МакДональдзі" та аквапарку – $8,50. Але там були чайові – 10% від чайових офіціантів залишали нам. Це небагато, але давало можливість витратити їх на дрібниці, а гроші з щотижневих чеків одразу класти на картку.

Чи була твоя поїздка вигідною?
Так, вигоду отримала. Якщо чесно, якби я їхала зараз і саме заробляти гроші, обрала б велике місто та була б офіціанткою. Вони заробляють на чайових. Але гарна зарплатня лише у великих містах – Нью- Йорку, Бостоні. Норз-Конвей – невеличке місто, це не місце для великого заробітку.
Програму я відпрацювала. Звісно, заробила більше. Придбала багато подарунків, які в Україні були б дорожчі. Сестрі – Айпод, мамі – різні дрібнички. Алевтина купила два комп’ютери – собі і дядьку. Там багато що дешевше, тому в цьому теж є вигода. Речі – якщо на них написано "Made in China", то вони зроблені на хорошій фабриці. Виходить, що є китайські речі для США та Європи, а є для нас.
Ще я купувала їжу, якої в нашій країні немає. Люблю готувати, тому перейняла деякі цікаві рецепти. Біля мого дому на розі було невеличке кафе. Там готували сендвічі, морозиво, шейки, а взагалі – італійська кухня. Я туди зайшла якось у вільний час і спитала, чи не потрібна якась допомога. Мені відповіли: "А чому б ні?!" Тож я іноді, раз на тиждень або через тиждень, приходила туди допомогти дві-три години. Я багато чому навчилася з італійської кухні.
Був кумедний випадок. Коли я дізнавалась, як поїхати, я спитала про це дівчину, яка вже була там. Вона налякала мене тим, що там немає "нашої" їжі, що все гидке. Казала: "Бери з собою якусь кашу". Я взяла пакет гречаної та пшоняної каші. В результаті я привезла це все назад.
Щодо їжі – робили, наприклад, "Олів’є", але воно виходило несмачне. Гарну їжу там знайти не проблема, але це буде дорого. Ми харчувалися у бабусі. Вона продавала фрукти та овочі. Зазвичай там, приміром, персики продаються ще зеленими, тож вони потім декілька днів достигають. У тої бабусі вони були стиглі (іноді перезрілі) і коштували дешевше. Один апельсин або персик – 25 центів. А в супермаркеті тільки за фунт віддаєш 99 центів.

Ти весь час працювала, чи встигала також і подорожувати?
Я більше працювала. Наступного разу я вже не буду так робити. Там природа дуже гарна, тому їздити куди-небудь потреба була не дуже гостра. Колега відвозив нас до портових міст подивитись на океан. Ми збирались помандрувати до Бостона, але не вийшло через роботу. Чи відповідальність мене тримала, чи не підібрала собі компанію. У мене не було машини, щоб далеко самій подорожувати. Пересувалася лише на велосипеді.

Ти собі там ще й велосипед придбала?
Навіть два. Перший купила у WallMart, але він мені не підійшов, тож я його повернула. Згодом купила собі гарний велосипед, але не новий. Там його й залишила – сказала, що заберу наступного року. 

Поїдеш наступного року?
Напевно, ні. В мене будуть випускні та вступні державні іспити, і це затягнеться на половину літа. Але, при бажанні, я можу поїхати не на весь сезон, а на серпень та вересень – таке теж можливо. Я не проти поїхати знов. Хочу на довший час зупинитись у Нью-Йорку.
До речі, в літаку зустріла хлопців, разом з якими отримувала візу. Вони везли додому $200. Показали фото – побули у Нью-Йорку чотири дні, на нічній та морській екскурсіях. І у інших містах були – в них залишилось багато вражень, але повертались без грошей.
Тож кожен обирає собі, як проводити там час. Наприклад, поряд із нами жила пара з Молдови. Вони працювали, напевно, більше за всіх. Дівчина з Москви та хлопець із Пензи теж працювали, але відпочивали.
Зараз я зрозуміла, що можна й витратитися заради такого. Поки ти студент, поїхати сюди набагато легше, маєш можливість подорожувати.

Отже, ти радиш своїм одноліткам також поїхати?
Так, це дуже гарний досвід.

Вікторія ЯРИЖКО

Джерело: Журнал "Арбайтен!": 11 листопада 2008 року.