0 800 308 900 (безкоштовно зі стаціонарних в Україні)

"Світ новий, невідкрита Америка, хочу дістатися твого берега", — співав свого часу наш земляк Віктор Павлік.  Що ж, кількість охочих дістатися далекого та привабливого американського берега з року в рік не меншає, а навпаки, зростає.

Ви маєте знайомих, які їздили до США за програмою "Work and Travel"? Якщо ви — студент, маєте напевно! Засмаглі приятелі повертаються з повними валізами і річним запасом вражень. У "американському вояжі" вони набираються досвіду, пізнають світ, вивчають мову… У число таких щасливчиків потрапив і 18-річний тернополяни, нині студент Львівської академії друкарства Юрій Пеляк. Хлопець, нещодавно повернувшись після майже піврічного перебування у Штатах, охоче поділився з "НОВОЮ" своїми американськими враженнями. 

"Слова "криза" в Америці не чув"

Про програму "Work and Travel", яка дозволяє студентам подорожувати та заробляти, я дізнався випадково, - розповідає Юра. — Мій батько працює викладачем на факультеті іноземних мов педагогічного університету, і якось він розповідав, що студенти вузу відвідували Штати завдяки такій програмі. Я, звісно ж, зацікавився. Базове знання англійської мови у мене було — свого часу закінчував тернопільську спеціалізовану школу№5, от і вирішив — а чому б і собі не спробувати… Сказано — зроблено: звернувся до тернопільського офісу компанії-представника, оформив усі необхідні документи, згодом отримав візу і почав чекати вильоту. Проте поїздка до "країни можливостей", як ще називають Америку, розпочалася не з райдужних перспектив, а з непередбачуваної екстремальної ситуації. Річ у тім, що за лічені дні до вильоту в Америку робота, яку я обрав, в останній момент зірвалася — сталося це по вині американського роботодавця. Уявіть, що я відчував: навмисно квапився, здавав у вузі сесію екстерном, усе підготував, буквально "сидів на валізах", а тут таке…  Проте, на щастя, ситуацію дуже швидко владнали і я навіть радий, що так сталося, адже отримав хорошу роботу, та ще й у місті, про яке завжди мріяв — Нью-Йорку. Працював я у самому серці цього унікального міста — у кафе на острові Статуї Свободи. Це кафе було за два кроки від знаменитого американського символу — 93-метрової Статуї Свободи…

Проте повернемося до початку мого "американського вояжу". Коли я сідав на літак у Києві, зізнаюся, аж мурашки по спині бігали… Було трохи страшно, бо ж їхав зовсім сам на інший континент. Десять годин у небі — і я уже в Нью-Йорку. Виходжу з літака і… Перше, що впадає у вічі — величезна "кілометрова" черга у аеропорту. Ну, думаю, все, застряг я тут до ночі! Яким же було моє здивування, коли черга розійшлася буквально за лічені хвилини! Оце перше враження і виявилося однією із головних закономірностей американського укладу життя: усі служби тут працюють дуже чітко та злагоджено, і головна їх мета — максимально сприяти та допомагати людям…

Ще одне "відкриття" — дуже приязні, гостинні та доброзичливі люди. У аеропорту, коли мені потрібно було зателефонувати, а телефону я при собі не мав, довго шукав кабінку із телефоном, проте знайти так і не міг. Аж раптом один американець запропонував мені зателефонувати з його мобільного, а коли я сказав, що заплачу йому за це, ледь не образився: та ти що, мовляв, які гроші, я ж просто хотів допомогти… Ще з того, що відразу кидається в очі — порядок, ввічливість людей, величезна кількість машин і тотальна автоматизація.

Пригадую своє здивування, коли у перші дні свого перебування зустрічав на вулицях Нью-Йорку людей у медичних масках — ніяк не міг зрозуміти, що ж тут таке коїться… (Сміється — авт.) Виявляється, там уже у травні починали приймати різноманітні заходи проти свинячого грипу, про небезпеку якого стало відомо напередодні. Щоправда, у масках найчастіше ходили китайці та японці, самі ж американці щодо грипу не панікували…

На перших порах я замешкав у знайомого, якого розшукав через Інтернет, згодом, уже через місяць, я знімав житло самостійно. Плата за житло — 450 доларів у місць — становила левову частку витрат, адже усе решта — їжа, одяг, коштували дешево. Навіть техніка у Америці дешевша, ніж в Україні! Заробляв я приблизно 350 доларів за тиждень: це вважалося дуже хорошою зарплатнею. Коли я їхав до Америки, "найпопулярнішим" і найбільш часто вживаним словом в Україні було "криза". Там же слова "криза" не почув жодного разу! Та й, правду кажучи, і кризи як такої я там не відчув — зрештою, фінансова спроможність середньостатистичного американця набагато більша, ніж українця… Робочий клас може дозволити собі всі принади життя, а керівники — такі самі прості люди.

В Америці заробити — в Україні жити!

Про багатомільйонний Нью-Йорк недаремно кажуть, що це, мабуть, найбільш мультикультурне місто в світі. Кого тут тільки не зустрінеш! Там, де я працював і жив, мешкали і росіяни, поляки, і турки, і казахи, і навіть китайці! І у кожного була вельми "своєрідна" англійська мова… (Сміється, — авт.).  Зате тепер я знаю по кілька слів казахською, турецькою, китайською… З друзями, яких завів у Америці, обмінявся електронними адресами, так що тепер у мене знайомих — ледь не півсвіту! Узагалі, Америка — це країна, де незнайомі люди можуть запросто почати спілкуватися в автобусі чи на зупинці, відкритість людей, що тут живуть, просто вражає.

Нью-Йорк запам’ятається мені як місто, у якому вирує життя — постійно і всюди. (Для порівняння, Вашингтон, який я якось відвідав із одноденною екскурсією, на фоні Нью-Йорку здався мені дуже чистим, дуже тихим і… нудним!) Щоб розповісти про усе, що мені вдалось побачити в Нью-Йорку і де пощастило побувати — визначні місця, цікаві музеї, оригінальні споруди — і дня не вистачить! А ще серед найяскравіших вражень — концерти відомих у всьому світі гуртів та виконавців, на яких пощастило побувати: "Offspring", "Papa Roach", "Nickelback"… Квитки на ці концерти обійшлися у 40 та 100 доларів, проте видовище цього, безперечно, вартувало! Уявіть: величезний амфітеатр під відкритим небом на пляжі, і тисячі людей, котрі "відриваються" та співають… До речі, незважаючи на нібито "вседозволеність" і "безцензурність", публіка тут значно спокійніша, ніж та, яку деколи можна зустріти на рок-концертах в Україні…

Щодо того, що американці знають про Україну, найбільше вразило те, що чи не щодня мені доводилося всоте пояснювати, що наша країна — не частина Росії! Та й загалом американці про нашу країну знають дуже небагато, і коли я розповідав їм про те, що чимало нібито їхніх зірок — скажімо, кінодіва Міла Йовович чи ікона поп-арту, знаменитий художник Енді Воргол насправді родом з України, вони дивувалися так, ніби я їм відкрив Америку! (Сміється — авт.)

Словом, нудьгувати упродовж майже п’яти місяців, що я провів у Америці, було ніколи! Проте коли настав час повертатися додому, зізнаюся, що… зрадів. Адже скучив за друзями, рідними й близькими, та й своє майбутнє, якщо чесно, бачу тільки в Україні — думаю, що якщо постараємося, то зможемо тут побудувати свою "Америку". А час, проведений там, згадуватиму як один із найзахопливіших періодів життя. Я не лише отримав цінний життєвий досвід, а й "скуштува" самостійного хліба, навчився давати собі раду в нових життєвих обставинах, спілкуватися з новими людьми, навчився американської відкритості. Нині багато моїх товаришів, яким я розповідав про свою поїздку, і собі загорілися тим, аби поїхати до Америки…

Юля КАЛАЧИК

Джерело: Нова Тернопільська Газета: 4 грудня 2009 року.